Кожна виховна система базується на цінностях, які визначають напрям виховного процесу: на інтереси суспільства, держави чи на особистість (індивідуально-особистісний розвиток); на взаємини між учасниками процесу (авторитарні чи гуманістичні); на зміст виховного процесу (знаннєвий чи розвивальний).
Традиційне виховання передбачає надмірне управління виховним процесом, регламентацію, що призводить до ігнорування внутрішнього світу особистості; монологізований вплив, обмеження ініціативи, творчості вихованців.
Гуманістична система ставить в ''епіцентр виховання'' особистість дитини як найвищу цінність життя. У процесі виховання дитина повинна бути ''подібною Сонцю - центру планетарної системи'' (Р.Галь). У нашій країні ідеал гуманістичного виховання блискуче реалізував у 50-60 роках XX століття В.О.Сухомлинський. Уся освітня система керованої ним Павлиської школи була орієнтована на творення щастя кожного вихованця, доброго ставлення до дітей, створення умов для індивідуально-творчого розвитку кожної особистості. ''Виховання полягає в тому, - стверджував він, - щоб уміло, розумно, мудро, тонко, сердечно торкнутися до кожної з тисячі граней, знайти ту, яка, якщо її як перлину шліфувати, засяє неповторним сяйвом людського таланту, а це сяйво принесе людині особисте щастя. Відкрити в кожній людині її, лише її неповторну грань, - у цьому мистецтво виховання''. Співробітництво дітей і дорослих, довіра дітям, виховання без покарань, творча праця і моральна свобода, можливість вибору вчинку, лінії поведінки, способу життя, прийняття відповідальності за свій вибір та інше - важливі гуманістичні принципи, на яких побудована педагогічна система В.О.Сухомлинського. На думку нашого педагогічного колективу, ці ідеї Великого вчителя є надзвичайно актуальними в наш час падіння моральних принципів в суспільстві і родині, поширення насилля, тому "олюднення середовища навколо кожної дитини, гуманізація соціуму і власне педагогічного процесу є найвищою турботою вчителя".
Головною закономірністю гуманістичного виховного процесу є орієнтація на розвиток особистості, тому провідною ідеєю нашого досвіду є любов до дітей, віра в творчі сили дитини, всебічний розвиток особистості кожного школяра. Василь Олександрович Сухомлинський вчив педагогів створювати організовану систему впливів на вихованців, яка сприяє всебічному розвитку дитини, побудована на принципах гуманізму. Він підкреслював, що “педагогічний ефект кожного впливу на особистість залежить від того, наскільки продумані, цілеспрямовані, ефективні інші засоби впливу”.
Наша методика гуманістичного виховання являє собою систему органічно поєднаних різноманітних способів, методів, прийомів впливу на вихованців, що реалізувались засобами майстерного спілкування вчителя з учнями. Спрямувавши свою педагогічну діяльність на втілення гуманістичних ідей Добротворця, вчителі школи обрали свої індивідуальні проблеми, над якими працювали і втілювали в практику роботи упродовж 5 років. Це такі проблеми, як: «Гуманістичний підхід до розвитку особистості дитини» (Люта Т.О.), «Гуманістичні ідеї В.Сухомлинського в розумовому вихованні учнів» (Москаленко А.Р.), «Гуманістичний підхід до розвитку творчих здібностей дитини» (Діордієва Д.О.), «Гуманістичні ідеї В.Сухомлинського на уроках природничого циклу» (Капустинська Т.В.), «Гуманістичні ідеї В. Сухомлинського на уроках гуманітарного циклу» (Харкевич Л.М.) та ін. Створивши свої індивідуальні творчі лабораторії, на основі аналізу власної діяльності та її результативності, кожен вчитель спроектував свій подальший творчий педагогічний процес, спрямований на досягнення мети, реалізацію поставлених задач, набуття нового або удосконалення напрацьованого досвіду з обраної проблеми. При цьому педагоги використовували такі найголовніші методи: виховання словом, виховання прикладом, система методів організації діяльності і формування досвіду гуманної поведінки дітей, стимулювання й оцінювання вчинків, поведінки, діяльності, самовиховання, саморозвиток учнів. Як необхідна умова реалізації проблеми було застосування принципів педагогіки гуманізму В.О.Сухомлинського:
1. Пізнання багатогранності дитини.
2. Віри в її неповторність і талановитість.
3. Визнання природного оптимізму дитини.
4. Обережного звернення до її душі й розуму.
5. Захисту багатства людської природи в дитячій душі.
6. Виховання в учнів самоповаги.
7. Утвердження краси в природі і в людині.
Педагогічний колектив упродовж багатьох років вивчає педагогічну спадщину Великого педагога, досліджує виховну та дидактичну її складові задля трансформації його ідей у практику роботи школи. Провідними у роботі над спадщиною Василя Олександровича і такими, що допомогли нашому педагогічному колективу у роботі над реалізацією проблеми були: власне гуманізація навчально-виховного процесу; підвищення професійної майстерності та культури вчителя; турбота про здоров’я дитини; розвиток загально навчальних умінь та навичок, формування навичок самоосвітньої роботи; розумовий розвиток учнів; духовне становлення особистості школяра. Громадянське виховання; трудове виховання; виховне середовище. Гармонійна взаємодія всіх учасників навчально-виховного процесу: педагогів, батьків, громадськості.
Традиційне виховання передбачає надмірне управління виховним процесом, регламентацію, що призводить до ігнорування внутрішнього світу особистості; монологізований вплив, обмеження ініціативи, творчості вихованців.
Гуманістична система ставить в ''епіцентр виховання'' особистість дитини як найвищу цінність життя. У процесі виховання дитина повинна бути ''подібною Сонцю - центру планетарної системи'' (Р.Галь). У нашій країні ідеал гуманістичного виховання блискуче реалізував у 50-60 роках XX століття В.О.Сухомлинський. Уся освітня система керованої ним Павлиської школи була орієнтована на творення щастя кожного вихованця, доброго ставлення до дітей, створення умов для індивідуально-творчого розвитку кожної особистості. ''Виховання полягає в тому, - стверджував він, - щоб уміло, розумно, мудро, тонко, сердечно торкнутися до кожної з тисячі граней, знайти ту, яка, якщо її як перлину шліфувати, засяє неповторним сяйвом людського таланту, а це сяйво принесе людині особисте щастя. Відкрити в кожній людині її, лише її неповторну грань, - у цьому мистецтво виховання''. Співробітництво дітей і дорослих, довіра дітям, виховання без покарань, творча праця і моральна свобода, можливість вибору вчинку, лінії поведінки, способу життя, прийняття відповідальності за свій вибір та інше - важливі гуманістичні принципи, на яких побудована педагогічна система В.О.Сухомлинського. На думку нашого педагогічного колективу, ці ідеї Великого вчителя є надзвичайно актуальними в наш час падіння моральних принципів в суспільстві і родині, поширення насилля, тому "олюднення середовища навколо кожної дитини, гуманізація соціуму і власне педагогічного процесу є найвищою турботою вчителя".
Головною закономірністю гуманістичного виховного процесу є орієнтація на розвиток особистості, тому провідною ідеєю нашого досвіду є любов до дітей, віра в творчі сили дитини, всебічний розвиток особистості кожного школяра. Василь Олександрович Сухомлинський вчив педагогів створювати організовану систему впливів на вихованців, яка сприяє всебічному розвитку дитини, побудована на принципах гуманізму. Він підкреслював, що “педагогічний ефект кожного впливу на особистість залежить від того, наскільки продумані, цілеспрямовані, ефективні інші засоби впливу”.
Наша методика гуманістичного виховання являє собою систему органічно поєднаних різноманітних способів, методів, прийомів впливу на вихованців, що реалізувались засобами майстерного спілкування вчителя з учнями. Спрямувавши свою педагогічну діяльність на втілення гуманістичних ідей Добротворця, вчителі школи обрали свої індивідуальні проблеми, над якими працювали і втілювали в практику роботи упродовж 5 років. Це такі проблеми, як: «Гуманістичний підхід до розвитку особистості дитини» (Люта Т.О.), «Гуманістичні ідеї В.Сухомлинського в розумовому вихованні учнів» (Москаленко А.Р.), «Гуманістичний підхід до розвитку творчих здібностей дитини» (Діордієва Д.О.), «Гуманістичні ідеї В.Сухомлинського на уроках природничого циклу» (Капустинська Т.В.), «Гуманістичні ідеї В. Сухомлинського на уроках гуманітарного циклу» (Харкевич Л.М.) та ін. Створивши свої індивідуальні творчі лабораторії, на основі аналізу власної діяльності та її результативності, кожен вчитель спроектував свій подальший творчий педагогічний процес, спрямований на досягнення мети, реалізацію поставлених задач, набуття нового або удосконалення напрацьованого досвіду з обраної проблеми. При цьому педагоги використовували такі найголовніші методи: виховання словом, виховання прикладом, система методів організації діяльності і формування досвіду гуманної поведінки дітей, стимулювання й оцінювання вчинків, поведінки, діяльності, самовиховання, саморозвиток учнів. Як необхідна умова реалізації проблеми було застосування принципів педагогіки гуманізму В.О.Сухомлинського:
1. Пізнання багатогранності дитини.
2. Віри в її неповторність і талановитість.
3. Визнання природного оптимізму дитини.
4. Обережного звернення до її душі й розуму.
5. Захисту багатства людської природи в дитячій душі.
6. Виховання в учнів самоповаги.
7. Утвердження краси в природі і в людині.
Педагогічний колектив упродовж багатьох років вивчає педагогічну спадщину Великого педагога, досліджує виховну та дидактичну її складові задля трансформації його ідей у практику роботи школи. Провідними у роботі над спадщиною Василя Олександровича і такими, що допомогли нашому педагогічному колективу у роботі над реалізацією проблеми були: власне гуманізація навчально-виховного процесу; підвищення професійної майстерності та культури вчителя; турбота про здоров’я дитини; розвиток загально навчальних умінь та навичок, формування навичок самоосвітньої роботи; розумовий розвиток учнів; духовне становлення особистості школяра. Громадянське виховання; трудове виховання; виховне середовище. Гармонійна взаємодія всіх учасників навчально-виховного процесу: педагогів, батьків, громадськості.
Немає коментарів:
Дописати коментар